Події кафедр

Тоффлер Елвін. Третя хвиля

1 рік 4 місяці ago
Language Ukrainian
Стаття
Елвін Тоффлер (англ. Alvin Toffler; 4 жовтня 1928, Нью-Йорк, США – 27 червня 2016, Лос-Анджелес, США) — американський письменник, соціолог та футуролог, один з авторів концепції «Інформаційної цивілізації».
Елвін Тоффлер (англ. Alvin Toffler; 4 жовтня 1928, Нью-Йорк, США – 27 червня 2016, Лос-Анджелес, США) — американський письменник, соціолог та футуролог, один з авторів концепції «Інформаційної цивілізації».

Завантажити книгу "Тоффлер Елвін. Третя хвиля" у форматі DOCX

 

Елвін Тоффлер (англ. Alvin Toffler; 4 жовтня 1928, Нью-Йорк, США – 27 червня 2016, Лос-Анджелес, США) — американський письменник, соціолог та футуролог, один з авторів концепції «Інформаційної цивілізації».

Тоффлер Елвін. Третя хвиля / З англ. пер. А. Євса. - К.: Вид. дім "Всесвіт", 2000. - 480 с. - Бібліогр.: с. 432-453.

У своєму розвитку людство пережило аграрну й індустріальну хвилі; нині, ламаючи в усьому світі усталені уявлення, звичаї, традиції, їм на зміну приходить третя - інформаційна. Її аналізові присвячена всесвітньо відома книга американського соціолога Елвіна Тоффлера. Видана 1980 року, сьогодні ця праця звучить іще гостріше, оскільки минулі роки яскраво довели справедливість передбачень автора і зробили ще злободеннішими його прогнози майбутнього людської цивілізації.

Ігор Каганець

Індустріальна хвиля: як з’явилися масова освіта і лінійний час

1 рік 5 місяців ago
Language Ukrainian
Стаття
Машина
Машина

Визнаний американський футуролог Елвін Тоффлер вважав, що повільно і еволюційно визріваючі технічні зміни служать причинами для глибинних потрясінь. У певний момент вони обрушуються на людей і уплутують їх в незворотний процес реформування світової інфраструктури. При цьому агенти попередньої, згасаючої хвилі активно перешкоджають нововведенням, намагаючись придушити інакомислячих і вступаючи з ними в криваві, драматичні конфлікти. Але зміни неможливо зупинити – весь світ виявляється залучений в зіткнення двох хвиль, де, як правило, перемагають провідники нових цінностей і технологій.

У своїй книзі «Третя хвиля» Тоффлер поділив всю історію людства на три явно доступних для огляду хвилі: аграрну, індустріальну і постіндустріальну. Індустріальна хвиля почалася на стику XVII і XVIII століть.

Багато змін, які привнесла друга хвиля, зараз здаються нам настільки звичними, що більшість людей навіть не підозрює про їх початкову природу. Незаперечна корисність, зручність або історичний контекст настільки сильно закріпилися за ними у свідомості людей, що жителі індустріальної цивілізації забули про приховані інтереси індустріалізаторів, які ініціювали ці починання.

Масова освіта

Перші власники шахт, заводів і фабрик в Англії виявили, що абсолютну більшість робітників – колишніх селян і ремісників – неможливо привчити до пунктуальності, слухняності і виконання важкої, одноманітної роботи за верстатом або конторським столом. Вони виявилися недостатньо пристосованими до роботи в умовах індустріальної формації. Якби всіх цих людей можна було підготувати до виснажливої і монотонної праці ще в дитячому віці, то наповнення мануфактур пішло б куди ефективніше.

Тоді було створено масову освіту, побудовану за фабричною моделлю, яка включала основи читання, письма та арифметики, трохи історії та інших предметів. Це був «явний навчальний план». Однак під ним знаходився невидимий, або «прихований навчальний план», який був куди ґрунтовнішим. Він був спрямований на привчання до беззаперечного виконання вказівок, одноманітного виконання завдань і звички все робити в суворій прив’язці до часу. Дітей звали на урок ударами дзвону, який вторив заводському гудку на лініях зборки в їх майбутньому дорослому житті. «Фабрики знань» випускали уніфіковану робочу силу, яка не ставила під сумнів авторитет керівника і була підготовлена до виснажливої праці.

З тих пір освіта зазнала масштабних змін і збагатилася безліччю різних професій, які потрібні на сучасному ринку праці. Але саме зараз масова освіта все активніше критикується дослідниками і самими учасниками освітнього процесу. Робляться спроби її реформування, часто пов’язані з складанням індивідуальної програми для учня і розвитку його персональних талантів і здібностей.

Лінійний час

Концепція безперервного, лінійного часу настільки сильно зміцнилася в нашому житті, що думка про те, що відносно недавно могла існувати якась інша концепція часу, здається абсурдною. Проте в доіндустріальну епоху час часто уявлявся у вигляді кола, а не прямої лінії. У майя, буддистів і індусів час був циклічним, історія повторювалася нескінченно, і навіть життя могли повторюватися через реінкарнацію. Всесвіт перебував у постійному русі всередині себе. Людина бачила, як щороку природа вмирає і зовсім знесилена затихає під зимовим снігом, щоб потім знову відродитися у цвіті своєї колишньої пишноти. Людина усвідомлювала себе частиною природи і теж сподівалася, що після смерті зможе відродитися, стати чимось новим і прекрасним. Згасання життя здавалося невідворотним і природним процесом.

Концепція циклічного часу, яка знайшла своє втілення в індуїстському та буддистському понятті кальпи і зустрічається в працях у Платона і Аристотеля, панувала в доіндустріальній Європі. До тих пір, поки влада була сконцентрована в земельних володіннях, час відчувався в достатку і був пов’язаний з незмінним циклом землеробства. Але індустріалізатори, зацікавлені в синхронній і передбачуваній роботі системи, продавили ідею лінійного часу. Їм потрібно було, щоб робочі приходили і йшли, працювали і відпочивали «по гудку». Безліч підприємств, що залежать один від одного і інтегрованих в єдину виробничу діяльність, повинні були працювати синхронно, щоб уникнути дефіциту комплектуючих або послуг. Повсюдне поширення набули наручний годинник, мільярди людей почали жити однаковими часовими періодами, а поділ планети на часові пояси підготував світові економіки до включення в єдиний, глобальний виробничий процес.

Нуклеарна сім’я

В аграрну епоху велика родина працювала на своїй власній землі як самостійна виробнича одиниця. Вона виробляла досить благ, щоб прогодуватися і забезпечити надлишками свого правителя – короля, єпископа або боярина, які здійснювали контроль над територією. Зазвичай у велику сім’ю входило кілька поколінь родичів, які жили під одним дахом, дбали про своїх старих і немічних, разом боролися за виживання. Така сім’я була малорухливою – вона йшла корінням у землю.

З приходом індустріалізації велика сім’я почала розпадатися під дією конфліктів, зламу патріархальних установок, зміною відносин власності і вікового авторитету. Засоби існування тепер добувалися працею на заводах і фабриках, відбувалося відділення сімейного життя від трудового. Соціальні функції, що були колись в компетенції домочадців (виховання дітей, лікування хворих, турбота про людей похилого віку), тепер були віддані на відкуп спеціальним інститутам: школам, лікарням і притулкам. Відповідно змінювалися й ціннісні орієнтації. Сім’я мала стати мобільною, готовою до трудової міграції або банального переїзду. Перевантажена старими родичами, хворими і каліками, а також великою кількістю дітей, велика родина була чим завгодно, але тільки не мобільним осередком.

Поступово стався розпад великої родини, вона розбилася, стала нуклеарною, тобто малою, що складається з батька, матері і декількох дітей. Саме така сім’я відповідала викликам часу, вбудовувалася в виробничу систему і охоче переймалася масовим споживанням, яке стимулювалося урядами на чолі з індустріалізаторами.

Ринок мистецтва

З приходом індустріальної хвилі принципи фабричного виробництва вплинули і на сферу мистецтва. Раніше музиканти, художники, письменники шукали собі покровителів і прагнули до них прикріпитися. Вони працювали на знать, церкву або королівську сім’ю. У нових умовах благополуччя творчих людей багато в чому залежало від умов ринку і прийняття широкою публікою. Працівники сфери мистецтва почали орієнтуватися на анонімного покупця, з яким навіть не були знайомі, а їх творіння стали виставлятися в салонах, як і будь-які інші товари на зразок одягу або техніки. Це змінило саму структуру артистичної діяльності

Один з яскравих прикладів – реформація оркестру. З приходом другої хвилі по всій Європі почали відкриватися концертні зали. З’явилися імпресаріо – професіонали, які влаштовували концерти, фінансували створення музики і через театральні каси продавали квитки зацікавленим споживачам. Успіх оркестру почав вимірюватися за допомогою кількісних характеристик – підрахунком зайнятих місць і зароблених грошей. Відповідно, кількість місць в залі почала збільшуватися. Щоб охопити весь концертний зал, була потрібна велика сила звуку – в оркестр стали додавати все нові і нові інструменти. Стався зсув від камерних до симфонічним форм.

У внутрішній структурі оркестру також вкоренилися деякі принципи фабричного виробництва. Раніше трупою керував один з музикантів, тепер же для цього знадобився спеціальний менеджер – диригент, який не грав, а займався виключно керівництвом музикантів. Оркестр був розділений на інструментальні групи, кожна з яких, на зразок різних цехів одного підприємства, вносила свій внесок у кінцевий продукт – музичний твір. Виконану музику можна було розтиражувати на компакт-дисках і охопити ще більшу частину музичного ринку. Таким чином виникла музична фабрика.

Епідемія кризи особистості

Перед сучасною людиною тягнеться лінія часу, яка безповоротно веде до її фізичної смерті. З самого початку свого життя людина потрапляє в систему негнучких соціальних інститутів, які часто пригнічують її природні таланти і здібності, щоб обтесати і привчити до праці й послуху. Індивідуум закінчує один етап і підступає до наступного, вже передбачаючи, що чекає його в найближчому майбутньому. Часто крок в сторону від цього ланцюжка подій здається неможливим. Життя більшості людей виявляється визначеним наперед, і далеко не у всіх виходить спрямовувати його в бажане русло.

Відчуваючи ходу смерті, живучи в епоху, коли релігійні догмати піддаються небаченому раніше скепсису, люди спрямовуються в групову психотерапію, містицизм або сексуальні ігри, записуються на прийом до психологів, намагаються трохи послабити тиск невідворотності їх долі за допомогою наркотиків і алкоголю. Вони шукають комфортну рольову модель, стаючи прихильниками субкультур, ковтаючи кінофільми, п’єси, романи і книги з психології, які виходять на ринок мільйонами копій, наче фабричні вироби. При цьому, не зважаючи на логіку попиту і пропозиції, мільйони вимагають не просто роботи, а роботи творчої, психологічно наповненої або соціально відповідальної. Жителі великих міст, вбудовані в глобальну систему індустріального виробництва, не тільки користуються її благами, а й відчувають найпотужніші кризи, які є похідними від цієї системи. У той же час сама індустріальна цивілізація починає давати збої і перебудовуватися під тиском перемагаючої третьої хвилі – постіндустріальної цивілізації, яка вже зараз еволюційним шляхом поступово перетворює світ навколо нас.

Машина

Такі феномени індустріального суспільства як масова освіта, нуклеарна сім'я або урбанізація, здаються нам зараз звичними і безумовно корисними. Елвін Тоффлер у своїй книзі «Третя хвиля» показує їхню справжню природу і часом чисто функціональне призначення. Розгляньмо 5 феноменів індустріальної цивілізації, про причини виникнення яких ми навіть не підозрювали.

Ігор Каганець

Відкрито бета-версію сайту кафедри постіндустріальної філософії Intermarium.Institute

1 рік 5 місяців ago
Language Ukrainian
Стаття
Сторінка презентації f.intermarium.institute
Сторінка презентації f.intermarium.institute

На цьому сайті відбуватиметься реєстрація дипломних проектів, публікуватиметься власна аналітика і моніторинг зовнішніх джерел, повідомлятиметься про життя кафедри та Інституту в цілому.

Після захисту дипломного проекту козак отримує статус магістра одного з 5 напрямків: «магістр управління», «магістр філософії», «магістр права», «магістр захисту», «магістр економіки»;

Магістр має право викладати в Інституті свій предмет і розвивати свій демос, перетворюючи його на сотню, полк, кіш.

Якщо на кафедрі викладається принаймні чотири предмети, то магістри, будучи ройовими (головами роїв) можуть заснувати сотню і обрати з-поміж себе завідувача кафедрою. Оскільки зав. кафедрою набуває статусу сотника, то він, після затвердження адміністрацією Інституту, отримує вчене звання доцента.

Завідувач кафедрою отримує доступ до наповнення сайту кафедри постіндустріальної філософії.

Після заснування кафедри рішення про захист диплому і заснування на його основі нового навчального курсу ухвалює завідувач кафедрою.  

Докладніше: Технологія навчання в Intermarium Institute – для абітурієнтів, здобувачів і магістрів

Сторінка презентації сайту f.intermarium.institute

22 листопада 2016 року відкрито сайт кафедри постіндустріальної філософії Центру постіндустріальних досліджень Intermarium.Institute.

Ігор Каганець

Технологія навчання в Intermarium Institute – для абітурієнтів, здобувачів і магістрів

1 рік 5 місяців ago
Language Ukrainian
Стаття
Нові козаки
Нові козаки
Для абітурієнтів

Абітуріє́нтами (лат. abituriens — той, хто збирається йти) називаємо тих, хто бажає долучитися до діяльності Інституту Міжмор’я.

Для початку треба зареєструватися здобувачем вченого звання «магістр». Мета здобувача: розробити й захистити дипломний проект і стати дипломованим вченим козаком (козачкою) – магістром управління, філософії, права, захисту або економіки.

Для того, щоб стати козаком-здобувачем, необхідно:

1. Визначитися з темою дипломного проекту. Бажано, щоб назва теми одночасно була назвою майбутнього навчального курсу. Приклади тем:

  • Територіальна громада у селі Петрівка.
  • Постіндустріальний кооператив з виробництва стильного одягу.
  • Братство постіндустріальних авіаторів.
  • Братство військових істориків.
  • Братство меломанів.
  • Школа народних танців.
  • Радіо «Нова Європа».
  • Журнал геополітичних досліджень «Нова Європа».
  • Журнал історичних досліджень «Спадщина предків».
  • Школа територіальної оборони.
  • Центр дослідження гібридної війни.
  • Туристична агенція Intermarium.tours.
  • Відеостудія Intermarium.TV.
  • Студія веб-дизайну «Золота ера».
  • Курси англійської (польської, литовської) мови.
  • Рекламна агенція «Знай наших».
  • Стартап з експрес-ідентифікації людини (рівень, каста, соціотип).
  • Арійська Стрілецька Асоціація (АРСА).
  • Постіндустріальна торговельна мережа «Галономіка».
  • Постіндустріальний торент-банк «Торба» і так далі.

2. Обрати одну з п’яти кафедр Інституту:

  • L – лідерства і управління  
  • F – постіндустріальної філософії
  • P – права
  • Z – захисту
  • E – постіндустріальної економіки

3. Написати пояснювальну записку обсягом від 2000 до 5000 знаків з обґрунтуванням актуальності, новизни і реалістичності проекту, а також  його суспільної корисності. У записці вказати:

  • кафедру
  • тему дипломного проекту
  • своє прізвище, ім’я, по-батькові
  • дату народження
  • фото для аватара
  • електронну пошту
  • номер мобільного телефону
  • акаунт у Фейсбуці або (і) скайп-адресу (для відеозв’язку).

4. Надіслати пояснювальну записку на адресу office[@]intermarium.institute.

5. Якщо потрібна додаткова інформація, то абітурієнт отримає про це запит ел. поштою, телефоном або скайпом. 

6. Якщо все зроблено правильно, то абітурієнт отримує повідомлення про те, що йому присвоєно вчений статус «здобувач» і козацький статус – постіндустріальний «козак» – з інформацією про доступ до його персонального сайту в домені intermarium.institute

Для здобувачів

Персональний сайт надається здобувачу-козаку для підготовки дипломного проекту, що передбачає:

  • публікацію власних статей на тему дипломного проекту,
  • публікацію статей та оглядів з інших джерел, корисних для проекту,
  • формування «бібліотеки» – списку використаних джерел (текстових чи медіа файлів),
  • публікацію коротких новин про події, пов’язані з темою проекту,
  • публікацію новин про хід підготовки проекту,
  • створення ройового лідерського демосу під головуванням здобувача,
  • обговорення публікацій сайту учасниками демосу,
  • публікація учасниками сайту власних блогових записів,
  • отримання новин Інституту, кафедри та інших сайтів Інституту (здобувачів, магістрів, навчальних курсів).

Сайт здобувача має адресу: "№.кафедра.intermarium.institute", де "№" – порядковий номер реєстрації (починаючи від 101), а "кафедра" – позначення кафедри (U, F, P, Z, E – див. вище), наприклад, 105.F.intermarium.institute.

Захист дипломного проекту має відбутися протягом року від дати реєстрації здобувача. За наявності поважних причин термін може бути продовжений.

Обов’язковою умовою захисту проекту є створення ройового демосу, старшина якого надає здобувачу допомогу з відповідних аспектів:

  • «радник» виступає в ролі наукового керівника
  • «правник» допомагає відпрацювати правові аспекти проекту
  • «захисник» допомагає захистити проект від загроз гібридної війни
  • «скарбник» допомагає проекту з економічних аспектів (самозабезпечення, інвестиції, пожертви тощо).  

Усі члени ройового демосу автоматично отримують статус постіндустріальних козаків і козачок.

Чисельність ройового демосу не може перевищувати 20 учасників. Якщо бажаючих увійти до демосу більше 20, то рій треба перетворити на сотню. В сотні має бути не менше 40 учасників і не менше 4 роїв. Старшину сотні і роїв затверджує сотник-здобувач, адже він є головою лідерського демосу.  

Для магістрів

Після захисту дипломного проекту козак отримує:

  • статус магістра одного з 5 напрямків: «магістр управління», «магістр філософії», «магістр права», «магістр захисту», «магістр економіки»;
  • шикарний диплом про набуття статусу магістра з темою дипломного проекту;  
  • право викладати на кафедрі навчальний курс на тему дипломного проекту;
  • електронну пошту Інституту, наприклад, 105.F@intermarium.institute (105.F означає «спеціальність №105 на кафедрі філософії»);
  • повний доступ до керування власним сайтом;
  • право реєструвати здобувачів і надавати їм персональні сайти, наприклад, 10.105.F@intermarium.institute;
  • доступ до наповнення радіо «Нова Європа» власними матеріалами.

Магістр має право викладати в Інституті свій предмет і розвивати свій демос, перетворюючи його на сотню, полк, кіш.

Якщо на кафедрі викладається принаймні чотири предмети, то магістри, будучи ройовими (головами роїв) можуть заснувати сотню і обрати з-поміж себе завідувача кафедрою. Оскільки зав. кафедрою набуває статусу сотника, то він, після затвердження адміністрацією Інституту, отримує вчене звання доцента.

Завідувач кафедрою отримує доступ до наповнення сайту кафедри з адресою "кафедра.intermarium.institute", наприклад, F.intermarium.institute (сайт кафедри філософії).

Після заснування кафедри рішення про захист диплому і заснування на його основі нового навчального курсу ухвалює завідувач кафедрою.

Для доцентів і професорів

Якщо на кафедрі формується полк, то завідувач кафедрою – полковник – після затвердження адміністрацією Інституту отримує вчене звання професора. Якщо формується кіш, то кошовий отримує звання старшого професора.

Сформовані на кафедрах демоси діють за колективною моделлю, тому завідувачі кафедрами регулярно переобираються. При цьому актуальне вчене звання визначається козацьким статусом:

  • ройовий – магістр
  • сотник – доцент
  • полковник – професор
  • кошовий – старший професор

Якщо козацький статус знижується, то за козаком залишається його вчене звання з додатком «почесний». Наприклад, професор кафедри економіки, який перестав бути полковником, пожиттєво зберігає за собою вчене звання «почесний професор економіки» в якості шани за його попередні заслуги.  

Результатом діяльності Інституту стане формування спільноти постіндустріальних козаків. Одна їх частина матиме вчені звання магістрів, доцентів, професорів і старших професорів, інша частина матиме звання здобувачів.

Постіндустріальні козаки постійно навчаються і навчають інших.   

Додаткові пояснення у статтях: 

Модель роботи Інституту також описана у статтях:

Нові козаки

Інститут Міжмор’я – це перший у світі заклад постіндустріальної освіти, що поєднує роботу, гру, навчання і правильну соціальну самоорганізацію. Результатом діяльності Інституту стане формування спільноти постіндустріальних козаків.

Ігор Каганець

Постіндустріальне суспільство, або Яку державу ми будуємо

1 рік 5 місяців ago
Language Ukrainian
Стаття
Прапор постіндустріальної України
Прапор постіндустріальної України
Інструментарій пізнання грядущого майбутнього

Для дослідження «постіндастріалу» (від англ. post-industrial, постіндастріал) застосуємо простий, але ефективний інтелектуальний інструментарій з трьох законів: 1) протилежності,  2) повторення, 3) цілісності.

а) Закон протилежності: «У майбутньому буде все навпаки»

Кожна нова суспільно-економічна формація є діалектичним запереченням попередньої. Це означає, що деякі принципово важливі якості цивілізації змінюються на свою протилежність. Розуміючи цей принцип перевертання, можна робити раціональні припущення щодо майбутнього. Дію цього принципу посилює те, що стара система у своїх головних проявах доходить до абсурду і перевертає усе з ніг на голову (квінтесенція індастріалу – у фрагменті кінофільму "Samsara" 2011 р.) Тому для вирішення проблем, створених самою ж старою системою, зазвичай досить зробити усе навпаки шляхом перевертання з голови на ноги.   

б) Закон циклічності: «Нове – це добре забуте старе»

Існуюча індустріальна формація є діалектичним запереченням попередньої – доіндустріальної. Оскільки постіндустріалізм є запереченням індустріалізму, то логічно припустити, що він матиме ознаки доіндустріалізму, звісно, на вищому рівні розвитку. Хочеш побачити те, що буде «завтра»? Поглянь у те, що було «позавчора». 

в) Закон цілісності: «Подібне притягується до подібного»

Суспільно-економічна формація є цілісною системою, компоненти якої щільно припасовані один до одного. Наприклад, масове стандартизоване виробництво потребує масової стандартизованої освіти і масового стандартизованого збуту. Розуміння цілісності – це ще один чинник пізнання майбутнього.

Завдяки законам «протилежності», «циклічності» та «цілісності» кожний новий «цикл N+1» є запереченням «циклу N» і частковим  повторенням «циклу N-1». Звідси й об’єктивно обґрунтоване уявлення про «історичну спіраль».

Описані принципи є потужним інструментом для реконструкції минулого і пізнання майбутнього. Застосуймо їх для пізнання ключових параметрів постіндустріальної формації. Це допоможе діяти свідомо і цілеспрямовано. Нам треба на повну використати закони еволюції для творення цивілізації вищого рівня.

Отже, починаємо опис основ постіндустріалізму, які доцільно одразу ж закладати у проект Вільної Української Держави. Дослідження здійснюємо за схемою: 1) «що було», 2) «що є», 3) «що буде».

«Що було» – це доіндустріальний стан, виразні прояви якого знаходимо ще на початку Трипільської цивілізації.

«Що є» – це сучасні прояви індустріальної формації.

«Що буде» – це те, що вже зароджується, швидко розвивається і протягом одного покоління складеться в цілісну систему.    

1. «Неонатуральне господарство»: економічна самодостатність на рівні одноосібних і колективних господарств

У доіндустріальну епоху людина могла самостійно збудувати хату і обігріти її, прогодувати себе і сім’ю, обробити льон, виготовити тканину і пошити одяг, народити і навчити дітей, виростити робочу худобу, осідлати коня для подорожей землею і виготовити човна для подорожей водою. Людина була «паном-господарем», відповідальним за свою долю. Головні матеріали:  глина для будівництва і кремній для ножів та серпів.   

В індустріальною епоху людина втратила колишній універсалізм і стала частиною «великого конвеєра». Умовно кажучи, її життєва спеціалізація нині зводиться до постійного закручування однієї гайки у строго визначеному місці. Вона навіть не може самостійно народити дитину – для цього їй треба йти в лікарню і пологовий будинок. Головні матеріали – залізо і бетон. 

Як бачимо, «індастріал» повністю заперечив попередню формацію. Те ж саме з ним нині робить «постіндастріал»: заперечує «великий конвеєр» і повертає людині економічну самодостатність. Проте це не є поверненням у минуле до натурального господарства. Це високотехнологічне неонатуральне господарство постіндастріалу. Ось деякі його складники:

1. Мала енергетика: автономні енергетичні установки, які використовують енергію сонцявітрунизькотемпературного ядерного синтезупобутові відходи тощо.

2. Домашнє промислове виробництво: за допомогою 3D-принтерів, а також складання готових виробів з уже готових деталей, наприклад, дешевих електромобілів.  Потрібну для виробництва інформацію можна завантажити з інтернету, а деталі замовити в інтернет-крамницях планети з доставкою додому. 

3. Домашнє виробництво продовольства: вирощувати їжу можна на невеликих присадибних ділянках, на дахах будинків і навіть у власній квартирі.

4. Повернення до простих конструкцій будинків з підручних матеріалів: глини, піску, соломи тощо. Це знову нагадує часи Трипілля, тільки кремній тепер іде не на ножі та серпи, а на процесори. 

Як бачимо, перші два закони – протилежності і циклічності – чітко працюють. Спочатку була індивідуальна економічна самодостатність, її запереченням став «великий конвеєр» індастріалу, а йому на зміну приходить високотехнологічна самодостатність постіндастріалу.

Суспільно-економічні формації змінюють одна одну як день і ніч, проте кожний раз маємо інший «день» та іншу «ніч». Таке чергування є закономірним, природним процесом. Це означає, що прихід нової формації відбувається незалежно від людської волі. Людина не може скасувати настання нового дня, проте вона може вплинути на те, яким він буде.   

А тепер переходимо до перевірки третього закону – цілісності.

Для того, щоб організувати у себе неонатуральне господарство, людині треба володіти достатнім універсалізмом, мати широкий світогляд і творче мислення. Для формування такої універсальної людини потрібна суттєво інша освіта. Тобто спосіб виробництва і освіта перебувають у нерозривному зв’язку.  

2. Універсальна індивідуалізована безперервна ігрофікована освіта, тісно пов’язана з практичною діяльністю 

У доіндустріальну епоху людина навчалася передусім у своїй родині, а якщо мала бажання і здібності – шукала собі вчителя. Школи водночас були творчими майстернями, де процес навчання поєднувався з практичною діяльністю. Наприклад, у філософських чи художніх школах учитель з учнями жили як одна родина і їли з одного стола. Навчання було індивідуалізоване – пристосоване до здібностей і талантів учня. Робота і навчання мали ігровий характер: від сільських толок до цехових карнавалів.

Індустріалізм повністю заперечив цю форму освіти. Оскільки батьки працюють з ранку до вечора за межами сім’ї, діти навчаються у садках і школах. Навчання обов’язкове і відбувається за стандартними програмами. Школа втратила ігровий характер і перетворилася на заклад примусової праці, шкідливий для психічного і фізичного здоров’я.

Завдання школи – сформувати стандартну людину, спеціалізовану на виконанні простих операцій, потрібних «великому конвеєру». Факт успішного проходження процедури стандартизації засвідчується відповідним документом («дипломом»), що дає допуск до «конвеєра». Все, що виходить за межі визначених норм, вважається шкідливим. Схильність до творчості сприймається з підозрою – як потенційна небезпека для держави і суспільства. 

Постіндастріал заперечує «школу-тюрму» і відкриває простір для тотальної освіти. Чимраз більшої популярності набуває безплатна дистанційна онлайн-освіта у провідних навчальних закладах світу (було б лише бажання вчитися), розгортається мода на ігрофікацію освіти, бізнесу і державного управління. Втрачають значення дипломи, натомість цінність працівника визначається спроможністю до творчості та історією його успіхів.

Як бачимо, існує прямий зв’язок між способом виробництва і освітою: неонатуральне господарство вимагає принципового нових підходів. Вже сьогодні майже весь потрібний фактаж людина може взяти з інтернету або від експертів, тому нема сенсу усе це тримати в голові. Натомість критично необхідні такі якості як цілісне мислення, вміння бачити взаємозв’язки, володіти навиками пошуку потрібної інформації та її творчого застосування.

З цього випливає, що головними предметами постіндустріальної освіти будуть філософія, логіка, історія, фундаментальні закони та ефекти фізики, хімії, біології, психології, соціології, екології, управління. Школа має формувати раціональне мислення та інтуїтивне вміння відрізняти істину від брехні. Передовою формою ігрофікованого навчання є викладання фундаментальних знань у формі захоплюючих художніх творів.

Оскільки усі три закони гарно працюють на прикладі способу виробництва і освіти, то можемо сміло перейти до теми соціальної організації постіндустріального суспільства.

3. Вільна динамічна ієрархічна мережа демосів, глобальна духовно-економічна держава-громада

Сенс устрою доіндустріальної формації найвиразніше представлений Трипільською цивілізацію, яка була етнічною мережею дружніх самодостатніх міст-держав. Їх ще називають агромістами, оскільки кожне з них було співдружністю вільних самоврядних аграрних поселень зі спільним адміністративним центром. Базовою соціальною одиницею було село (дем, демос, громада) – духовно споріднена спільнота персонально знайомих людей чисельністю 100-300 осіб (зазвичай – до 200). Якщо розміри села перевищували цей критичний поріг, то воно ділилося на два чи три села («кути») з власним самоуправлінням.

Виборні керівники 4–10 сіл певної території формували «копу» (купу, зібрання) і обирали керівництво другого рівня – волості. Центральне село – місце збору копи – називалося містечком і згодом могло перетворитися на місто («райцентр») з власним самоврядуванням.

Керівники волостей також взаємодіяли між собою і обирали управлінські органи наступного рівня – повіту. Таким чином, державна ієрархія вибудовувалася знизу догори. Вибори відбувалися в середовищі персонально знайомих людей, спроможних адекватно оцінити один одного і обрати кращих.

Така форма державної організації традиційно називалася сокупія (скуфія, скіфія, скупщина), а правила її життєдіяльності називалися «копне право». Залишки копного права проіснували в Україні до 17 століття. Відродженням занепалої сокупії-скуфії-скіфії була козацька держава з її сотенно-полковим устроєм, який опирався на тотальну виборність знизу догори. 

Індастріал зламав усю цю виборну систему. Найпоширенішою формою державного правління стала відверта чи прихована диктатура, тобто такий устрій, при якому органи влади вибудовуються згори донизу. Копне право було зруйноване разом з демосами – організованими самоврядними громадами. Структуровані демоси були витіснені аморфними натовпами. Відтак державне управління перетворилося на керування натовпами шляхом маніпуляцій. Причина в тому, що натовпи безмежно довірливі, а тому нахабна брехня об’єктивно є найефективнішим способом керування масами. Передвиборчі обіцянки – це завжди змагання у конкурсі патологічних брехунів.     

Постіндастріал заперечує цей хворобливий, протиприродний стан: на зміну державі-диктатурі приходить держава-громада – республіка («суспільна справа»), по-трипільському – сокупія. Терміну «демократія» повертається його істинний сенс – «влада демосів» (див.: Реабілітація демократії).

Зруйнувавши природний механізм обрання кращих, індустріальні держави зупинили людську еволюцію і замінили її деградацією – обранням гірших. Постіндастріал знову вмикає еволюцію, адже демоси – це еволюційні одиниці. Ідея багаторівневих демосів є стрижневою у проекті Вільної Української Держави – першої постіндустріальної республіки. Сучасні інформаційні технології дозволяють розширити уявлення про демоси: до звичних територіальних демосів додаються ділові демоси (проекти) і демоси за інтересами (хопи).  

Як бачимо, існує прямий зв’язок між типом суспільно-економічної формації і формою державного устрою. Доіндустріальна формація почалася з еволюційних демосів, індастріал їх зруйнував і оббрехав, а постіндастріал їх відроджує на вищому рівні.

Попередній висновок

Перехід до постіндустріальної формації є історичною неминучістю. Держава, яка здійснить цей природний перехід, буде непереможною, адже проти природи не попреш.  

Переклад статті французькою мовою: Société post-industrielle ou Quel Etat nous construisons

Прапор постіндустріальної України

Зазвичай термін «постіндустріальне» сприймається як щось туманне і багатозначне, пов’язане з далеким майбутнім. Насправді йдеться про доволі точний набір параметрів нової формації, яка ЗАКОНОМІРНО настане після нинішньої «індустріальної». До того ж УСІ зародки нового устрою ми вже спостерігаємо в нашому сьогоденні. 

Ігор Каганець

Брахмани і кшатрії Ісуса Хреста, або Послання Гартленду

1 рік 5 місяців ago
Language Ukrainian
Стаття
Апостол Іван, брахман
Апостол Іван, брахман

Для глибшого розуміння правильної взаємодії брахманів і кшатріїв доцільно звернутися до документу «Добра Новина Ісуса Хреста, Сина Божого» (Євангеліє). У цій праці описується базова організаційна структура, сформована Ісусом Хрестом. Подібно до пальців руки, вона складається з 5 осіб з чітко визначеними ролями:

1. Лідер – світоглядно-вольовий блок (Ісус Хрестос).

2. Радник (брахман) – науково-освітній блок (Іван Заведей, Воанергес, Іван Богослов).

3. Правник (брахман) – правовий блок (Яків Заведей, Воанергес, Яків Справедливий, брат Івана).

4. Захисник (кшатрій) – силовий блок (Симон Петро).

5. Скарбник (господар) – економічний блок (Андрій, брат Симона Петра).    

Докладніше: Демоси Ісуса Хреста: брахмани, кшатрії, господарі

У цій статті взаємодію брахманів і кшатріїв розглянемо на прикладі апостолів Івана і Петра. Як і всі інші апостоли, вони були ровесниками і мали приблизно по 20 років. Ісус зібрав талановиту шляхетну молодь, спроможну до сприйняття нових знань, їх глибокого засвоєння і поширення.  

Як відомо, «друзі пізнаються в біді», точніше, під час випробувань. Таким випробуванням для апостолів стала Єрусалимська криза, яка тривала з четверга 22 березня 31 року (Таємна вечеря) до 25 березня 31 року (воскресіння Ісуса Хреста). Саме з четверга Євангеліє описує дружні стосунки між Іваном і Петром.

Син Блискавки

Попередньо нагадаємо, що апостол Іван Заведей був двоюрідним братом Ісуса, отримав від Нього (на пару з братом Яковом) ініціативне ім’я «Воанергес» (Сини блискавки) і в апостольській ієрархії займав перше місце. Тому під час «Таємної вечері» (святкування арійського Нового року) сидів за столом на найпочеснішому місці – праворуч Ісуса Хреста, що відображено на одноіменній картині Леонардо да Вінчі. Ім’я «Сини блискавки» брати Заведеї отримали тому, що вміли керувати блискавкою:

«Як наблизився час, Ісус твердо постановив пуститися в дорогу до Єрусалима. І вислав посланців перед собою; пішли вони й увійшли в якесь самарянське село, щоб Йому приготувати місце. Та самаряни Його не пустили, бо сприйняли Його за паломника до Єрусалима. Бачачи те, учні Яків та Іван сказали: Господи, хочеш – ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і пожер їх. Ісус, обернувшись, став докоряти їм. І вони пішли в інше село» (Лк 9.51–55).

Докладніше – Сини блискавки: два найбільші апостоли Ісуса Хреста мали українське прізвище

Тілоохоронець Ісуса

Симон Петро («Камінь») був природженим кшатрієм (воїном), тому в апостольській громаді виконував роль силовика і особистого тілоохоронця Ісуса Хреста. Зрозуміло, що насправді Ісус не потребував охоронця, оскільки перебував у Просторі волі (просторі безпечних подій) і мав безсмертне тіло. Проте для формування повноцінної зразково-показової команди (для прикладу нащадкам) Петро зайняв місце силовика і ходив з мечем.

Це називається «для виконання всієї правди», тобто для здійснення правильної дії – щоб було правильно. Подібним чином Ісус здійснив обряд омивання-очищення в Йордані: «Тоді Ісус прибув із Назарета, що в Галілеї, на Йордан до Івана, щоб омитися від нього, але Іван противився Йому, кажучи: Мені треба омитися в Тебе, а Ти приходиш до мене. Ісус у відповідь сказав до нього: Лиши це тепер, так бо личить нам виконати всю правду, – і Іван погодився» (Матвій 3.13–15). Фраза «виконати всю правду» ще може означати «вчинити згідно зі звичаєм».

Що стосується організаційної структури, то Ісус дотримувався прадавнього, ще Трипільського звичаю, згідно з яким суспільство має бути структурованим на природовідповідні соціальні підсистеми – варни («якості»), або ж касти («чисті»). У повноцінній організації мають бути представлені усі три варни – брахмани, кшатрії, господарі.

Без кшатріїв діяльність організації втрачає сенс, тому що «усе, що створиш і не зможеш захистити, буде в тебе відібрано». З цією причини у мирних трипільців гонка озброєнь була релігійною нормою. Для утвердження цієї істини в організаційному ядрі апостольської громади була посада захисника. Функцію кшатрія-захисника виконував апостол Симон-Петро.

Апостол Петро, кшатрій
Апостол Петро, кшатрій
Зброя брахманів

Згідно з Євангелієм, брахман Іван Заведей використовував три типи зброї.

1. Духовно-інформаційна зброя: Іван був керівником групи з трьох євангелістів (Матвій, Марко, Лука), написав узагальнююче власне Євангеліє,  відредагував усі чотири Євангелія і перетворив їх на взаємодоповнюючу інформаційну систему з чотирьох компонентів, захищену від фальсифікацій.  

2. Енергетична зброя масового знищення: Іван умів керувати блискавкою («вогнем з неба») і завдавати удару по площам.

3. Психологічна зброя: Іван умів ставати невидимим і керувати людьми силою слова. Так, він невимушено зайшов у садибу первосвященика, яка пильно охоронялася, а потім щось сказав іудейському охоронцю воріт, і той пропустив усередину Петра: «Слідом за Ісусом здалека ішли Симон Петро з іншим учнем. Учень той увійшов у двір первосвященика, де вже був Ісус. Петро ж стояв надворі біля дверей. Вийшов той інший учень, промовив до воротаря й увів Петра».

Зброя кшатріїв

Кшатрій Симон Петро віртуозно володів мечем, для позначення якого в Євангелії використовується термін «махайра» (гелленською μάχαιρα). Так, коли слуга первосвященика вхопив Ісуса, Петро тут же акуратно відтяв йому праве вухо, не зачепивши інших частин тіла. Зверніть увагу, що цей хірургічно точний удар Петро здійснив у напівтемряві (при світлі смолоскипів), у штовханині серед озброєного натовпу. Ось як про це розповідає Чотириєвангеліє «Іуда ж відразу підійшов до Ісуса, щоб Його поцілувати, й каже: Радій, равві! І поцілував Його. Ісус його питає: Чого прийшов єси, друже? Іудо, поцілунком видаєш Сина людського? І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і вхопили Його. Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: Господи, чи не вдарити нам мечем? Тоді Симон Петро, який мав меч при собі, добув його і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв у нього праве вухо. Слуга той звався Малхом. Ісус озвався: Лишіть! І мовив до Петра: Сховай твій меч у піхви! І, доторкнувшись до вуха, зцілив його».

Легкість і швидкість

Апостол Петро був молодим, швидким, легким, веселим, прямим, щирим і безтурботним. Швидкі реакції – це обов’язкова якість вправного воїна. Завдяки швидкому мисленню Петро раніше за інших апостолів відповідав на Ісусові запитання. Так, якось Ісус запитав апостолів: «Що кажете про Мене: хто Я? Озвався Симон Петро й каже до Нього: Ти хрестос – Син Бога живого. І Він наказав їм гостро, щоб вони нікому не казали, що Він хрестос».  

Першість Петра у відповідях на запитання помилково пояснювалася тим, що Петро був найстаршим і найавторитетнішим. Для надання йому ще більшої ваги Петра зображували дідом з сивою бородою. Проте це суперечить прямоті і безпосередності Петра, який нерідко спочатку діяв, а потім думав. Характерним прикладом є епізод, коли Петро пішов по воді. Побачивши Ісуса, який невимушено йшов по хвилях, захоплений Петро захотів зробити те ж саме, тому негайно сказав: «Господи, коли це Ти, вели мені прийти по воді до Тебе! Іди! — сказав Ісус. І вийшов Петро з корабля, почав іти по воді і прийшов до Ісуса; але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати і скрикнув: Господи, рятуй мене! Ісус зараз же простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: Маловіре, в чому засумнівався?»      

Така щира прямолінійність властива саме молодим, сміливим і енергійним: «Ісус, глянувши навколо, сказав до своїх учнів: Як тяжко багаті входитимуть у Царство Боже. Тоді озвався Петро і сказав до Нього: Ось ми покинули все й пішли за Тобою; що будемо за те мати?» – запитання «в лоб», без жодної дипломатії, властивої для людей з життєвим досвідом. Пряме запитання, пряма відповідь: «Ісус відповів їм: Істинно кажу вам: ви, що пішли за Мною, в палінгенезії у сто разів більше одержите і життя вічне успадкуєте». Вічне життя – це не метафора, а фізичне безсмертя: «Ті ж, що удостояться осягнути нової епохи, вмерти вже не можуть, тому що вони є рівними ангелам і є синами Бога – воскресіння діти сущі» (Лк 20.34–36)». 

Зрада чи воєнна хитрість?

Існує уявлення, що Петро все життя перебував у пригніченому стані через свою «зраду Ісуса», тому що він «відрікся Господа». Насправді ж усе було навпаки. На Таємній вечері Ісус наказав апостолам «розсіятися» і здалека спостерігати за подіями, не втручаючись і не ризикуючи, тому ще усе це наперед заплановано і відбудеться за будь-яких обставин.

«Тоді Ісус сказав їм: Усі ви потрапите у безвихідь цієї ночі, але після мого воскресіння Я випереджу вас у Галілеї. Озвався тоді Петро й каже Йому: Хоч би і всі потрапили у безвихідь, та не я! Ісус мовив до нього: Істинно кажу тобі, що сьогодні, цієї ж ночі, перш ніж заспіває півень, ти тричі відмовишся від Мене. Та Петро ще більше твердив: Хоч би мені прийшлося з Тобою і вмерти, не відречуся Тебе! Так само говорили всі учні».

Інші учні послухали Ісуса і стежили за подіями на безпечній відстані. Але ж Петро був тілоохоронцем Ісуса, тому вважав своїм обов’язком бути поряд з Ним. Це було важко і ризиковано, адже треба було проникнути у двір первосвященика, який був переповнений озброєними іудеями і пильно охоронявся. Уявімо собі охорону адміністрації президента у воєнний час. Щось подібне тоді було в Єрусалимі в «адміністрації первосвященика».

Для проникнення всередину «адміністрації» Петро звернувся до Івана, і той невимушено провів Петра крізь охорону. У дворі первосвященика на Івана ніхто не звертав увагу – наче він був невидимий або перебував у паралельному просторі. Натомість Петра там одразу ж «вирахували». Для порятунку свого життя йому довелося застосувати обман і категорично заперечити зв’язок з Ісусом та його учнями. Це що, зрада?

Петро переконався, що усе відбувається за словами Ісуса «Усі ви потрапите у безвихідь цієї ночі». Тож попри всі свої старання він не може вплинути на події. Він, кшатрій, виявився безсилим щось змінити. Та ще й довелося виправдовуватися перед дітьми диявола. Розумом Петро усе це сприйняв, але не зміг стримати емоцій: «І, вийшовши звідтіль, заплакав гірко».           

Проте такий стан емоційної важкості тривав не довго. Після воскресіння Ісуса Хреста апостол Петро не просто ходив, а весело бігав по воді. Це свідчить про його фізичну і ментальну легкість, властиву молодості, чистоті, святості.

Швидкий і ще швидший

Петро був дуже швидкий, а проте Іван його перевершував. Так, Євангеліє оповідає проте те, як апостоли бігли до гробниці, щоб переконатися у Воскресінні: «Бігли вони обидва разом, та той інший учень біг швидше за Петра, тому й прибув до гробниці перший. Нахилившись, він бачить – лежить полотнище, однак він не ввійшов. Приходить тоді слідом за ним Симон Петро і, ввійшовши до гробу, бачить, що лежить полотнище. Тоді ввійшов і той інший учень, який перший був».

У порівнянні з Петром, в Івана все відбувалося легко, невимушено, граючись. Подібно до Ісуса, він впевнено перебував у Просторі волі. Зокрема, він спокійно стояв на Голготі біля тавра, на якому розіп’яли Ісуса. Навколо було повно тріумфуючих ворогів, проте Івана вони не бачили. Для них він був невидимим. У просторі подій Івана не було такої події як фізичний контакт з дітьми диявола. Іван та іудеї перебували на різних енергетичних рівнях, у паралельних площинах.  

Чи міг Іван бігати по воді? А навіщо? Він просто літав, а також   миттєво переміщувався у просторі: зникав в одній точці і з’являвся в іншій. Так, як це робив Ісус: «Тоді відкрилися в них очі, і вони Його впізнали. Та Він зник від них... Пізніше з’явився Він також і одинадцятьом, коли вони були за столом. Як звечоріло, і двері були зачинені там, де були учні, прийшов Ісус, став посеред них. Вони, схвильовані, гадали, що привида бачать. Та Він сказав їм: Та це ж я! Доторкніться до Мене та збагніть, що привид тіла й кісток не має, як бачите, що Я маю. І зраділи учні, побачивши Господа. А як вони з радощів іще не йняли йому віри й дивувались, Він сказав: Чи не маєте тут чого їсти? Вони подали Йому стільникового меду. Він узяв його і їв перед ними».  

Апостоли були ошелешені тому, що Ісус раптово з’явився у приміщенні з зачиненими дверима. В сучасних термінах це називається телепортацією.

Для апостола Петра були ближчими стихії землі і води, тому він ходив по воді наче по землі. А для апостола Івана ближчими були стихії повітря і вогню – він їх і використовував для пересування у просторі. 

Дружба брахманів і кшатріїв

На прикладі брахмана Івана і кшатрія Петра Євангеліє дає настанову щодо варнових архетипів та їх правильної взаємодії.

З погляду психологічної типології, апостол Іван був етико-інтуїтивним інтровертом, псевдо – «Миротворець». Головна психічна функція цього соціотипу – «етика любові»: Іван вважав, що головне для громади послідовників Ісуса – солідарність, тому постійно повторював: «Браття, любімо один одного!»

Будучи інтровертом, «Миротворець» мало говорить, а перед тим, як щось сказати, спершу добре подумає. Ні з ким не конфліктує. Йому дуже важко не виконати прохання, засмутити друзів відмовою. Коли Петро попросив Івана запитати в Ісуса про те, хто зрадник, Іван негайно виконав це прохання: «Був же за столом, при Його грудях, той з Його учнів, якого Ісус любив. До нього й кивнув Симон Петро та сказав йому: Спитай, хто той, про якого Він говорить. І він, нахилившись до грудей Ісуса, каже Йому: Господи, хто то? Ісус відповів: Той, кому Я, вмочивши у тарілку, дам кусень хліба. І вмочив кусень, і подав Іуді Іскаріотові».

Коли Петро попросив Івана провести його у двір первосвященика, Іван не зміг йому відмовити, хоча Ісус радив не втручатися у хід подій.

Друга найбільш розвинена психічна функція етико-інтуїтивного інтроверта – «інтуїція здібностей». Вона дає «Миротворцям» розвинену фантазію, бачення перспектив, внутрішню глибину і спроможність сприймати світ у його цілісності. Це та «тиха вода», яка «греблі рве».  Представники цього типу захоплюються новими ідеями, схильні до внутрішнього й широкого бачення. Багато з них цікавляться книжками й мовами, мають талант бути письменниками. Тож не випадково, що Ісус саме Івану доручив виступити в ролі не тільки євангеліста, а й головного редактора Чотириєвангелія.    

Апостол Петро був «логіко-сенсорним інтровертом», жартівливі псевдо – «Адміністратор», «Шерлок Холмс», «Бульдозер». Характерні риси: конкретне логічне мислення, прямолінійна чесність, «гра за правилами», дисципліна, наполегливість, рішучість. Це завжди «людина дії» зі  швидкими реакціями – настільки швидкими, що нерідко спочатку діє, а потім думає. Не терпить зволікань, не любить відкладати виконання рішень. Виконуючи відповідальну роботу, розраховує не на імпровізацію, випадок чи несподіване натхнення, а на своєчасний початок і наполегливість. Усе це робить таких людей практичними й реалістичними, зацікавленими передусім у тому, що є «тут і тепер». Вони люблять таку роботу, результати якої безпосередні, наочні і реальні.

Соціотипи «Миротворець» і «Адміністратор» перебувають у стосунках повного взаємного доповнення (дуалізації). Такі стосунки є найприємнішими і найпродуктивнішими, адже сприяють ефективній взаємодії і самореалізації учасників дуальної пари. Дуалам завжди цікаво один з одним, адже вони є протилежностями, але не конфліктними, а взаємно доповнюючими. Саме такі стосунки були між Іваном і Петром. Це була яскрава дружба, і вона виразно показана в Євангелії.

Докладніше про соціотипи та інтертипні стосунки – у книзі «Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга, соціоніка, психоінформатика» (1997).  

Послання Гартленду – країні Оу

Як ми вже знаємо, двоюрідні брати Ісуса Хреста – апостоли Іван і Яків Заведеї – мали типове українське прізвище. Оскільки Ісус володів давньоукраїнською мовою, то вірогідно, що Діва Марія, святий Йосип і весь рід Ісуса також володів цією «хатньою» (материнською, внутрішньою) мовою. Марія Магдалина зверталася до Ісуса «Раввуньо» (ніжний український варіант арамейського «равві» – вчитель, яке є редукованим від "дру-від" – «знавець сили»). Перше своє чудо – перетворення води на виноградний фреш – Ісус здійснив у галілейському місті Каня (каня, канюк – соколоподібний птах; Канів – місто на Київщині).     

Інтегральний соціотип української варни брахманів – етико-інтуїтивний інтроверт («Миротворець»), що відповідає соціотипу ідеального брахмана – апостола Івана Заведея, Сина блискавки.  

Інтегральний соціотип української варни кшатріїв – логіко-сенсорний екстраверт («Адміністратор»), що відповідає соціотипу ідеального кшатрія – апостола Симона Петра. Докладніше у статті: Структура національного характеру.    

Увесь описаний вище «збіг випадковостей» може свідчити про те, що адресатом Доброї новини є не абстрактне «кризове людство XXI століття», а конкретно український народ – народ Серця Землі, цивілізаційного полюсу, Оу-країни – «країни зародку».

Євангеліє – це послання постіндустріальному Гартленду для правильного творення нового світу.  

Радіймо!

Для ілюстрацій використані кадри з кінофільмів
"Дюна" (2000) і "Діти Дюни" (2003). 

Продовження теми: «Ви, що пішли за мною», або Мотивація до фізичного безсмертя 

Апостол Іван, брахман

Адресатом Доброї новини є не абстрактне «кризове людство XXI століття», а конкретно народ Серця Землі, Оу-країни – «країни зародку», з якої завжди усе починається. 

Ігор Каганець

Індастріал, ультраіндастріал, постіндастріал – що це таке?

1 рік 5 місяців ago
Language Ukrainian
Стаття
Символ ультраіндастріалу
Символ ультраіндастріалу

Річ у тім, що індустріальна формація – це масове виробництво. Центральними фігурами індастріалу є «великий конвеєр» і безликі натовпи, які його обслуговують. У переважній більшості люди самі живуть як машини, тобто мислять і діють як запрограмовані автомати, причому на всіх рівнях соціальної ієрархії – від найвищих чиновників до простих роботяг.

Понад те: будучи деталями «великого конвеєра», вони не уявляють свого життя без нього. Відтак раби індустріальної «матриці» підтримують і захищають своїх рабовласників.

Одне слово, страхітливе попередження фантастів про повстання машин і підкорення ними людей уже збулося. Так що боятися нічого, тобто вже пізно.

«Великому конвеєру» не потрібні особистості: йому потрібні типізовані взаємозамінні «деталі» – для підтримки масового виробництва – і типізовані споживачі з типовими смаками – для споживання масової типізованої продукції. Тому діяльність суспільної мегамашини спрямована на перемелювання особистостей, перемішування культур, народів і рас, перетворення їх на однорідний розчин і випікання з нього слухняної обслуги.  

Згадані вище Інтернет, комп’ютери, соцмережі – це тільки технології, які виступають в ролі підсилювача. У даному випадку вони підсилюють «великий конвеєр» і доводять його прояви до логічного завершення, апофеозу, абсурду.

Так, застосування Інтернету в рамках індастріалу призводить до ще більшої атомізації суспільства, до зростання його аморфності.

Мобільний зв’язок перетворився на засіб тотального контролю з боку спецслужб.

Доступне кредитування призводить до ще більшої залежності людей від банківської системи.

Фейсбук та інші масові соціальні мережі – це ті ж самі аморфні натовпи, тільки винесені у віртуальний простір.

Для позначення вищої фази індастріалу вживається термін УЛЬТРАІНДАСТРІАЛ(від лат. ultra – понад, надмірно). Це дуже корисний термін для розуміння поточної реальності.

А що таке ПОСТІДАСТРІАЛ? Це нова суспільно-економічна формація, яка діалектично заперечить індастріал. Простіше кажучи, індустріальна формація буде знесена разом з усіма її інститутами – корумпованою безликою бюрократією, брехливими ЗМІ, екологічно шкідливими заводами, монополізованою економікою, продажними політиками, отупляючою освітою, тотальним контролем, економічним рабством, культом грошей, жлобством, фанатизмом і лицемірством.

Перехід до постіндустріального суспільства є історичною неминучістю, він уже відбувається на наших очах. Передові інформаційні технології, в тому числі Інтернет та соціальні мережі, виступають підсилювачем і каталізатором Великого Переходу.   

Символ ультраіндастріалу

Нерідко можна почути, що Інтернет, комп’ютери, платіжні системи, доступні кредити, соціальні мережі, масова реклама, послуги – це ознаки постіндустріального суспільства. Аж ніяк! Скоріше, усе навпаки...

Ігор Каганець

Динамізм – філософський фундамент аріохрестиянства

1 рік 5 місяців ago
Language Ukrainian
Стаття
Для брахманів нема перешкод!
Для брахманів нема перешкод!

Колискою аріохрестиянства як організованого масового руху була Антиохія Сирійська – друге за важливістю місто Римської імперії. Воно було засноване ще в 300 році до н. е. воєначальником Олександра Македонського – Селевком Нікатором. Він зробив Антиохію столицею величезної гелліністичної імперії Селевкідів. Природно, що в цьому місті з самого початку домінувала арійська культура.

Відомо, що в Антиохії народився євангеліст Лука. В 40-х роках тут було засновано перший хрестиянський патріархат: згідно з церковною історією, його засновником був апостол Петро, а наступником – Ігнатій Богоносець. Це місто вважається колискою хрестиянського богословія, тут уперше – у 43 році – зафіксовано ім’я «хрестияни». В Антиохії народився і починав своє служіння святий Іван Золотоустий, засновник Константинопольського патріархату.

Очевидно, що вчення Антиохійської богословської школи було історично і географічно найближчим до первинного хрестиянства. Тому уявлення про антиохійське хрестиянство допомагає наблизитися до уявлень про справжню сутність хрестиянської релігії.

Найдавніші відомості про вчення Антиохійської школи збереглися завдяки інформації про Антиохійського патріарха Павла Самосатського (200–275). Можливо, попередні патріархи були ще видатнішими, проте вся інформація про них суттєво зачищена. Та й про Павла Самосатського вона збиралася по крихтам.

ДИНАМІЧНЕ МОНАРХІАНСТВО ПАВЛА САМОСАТСЬКОГО

Почнемо з відомостей, наведених у книзі історика церкви Василя Болотова (1853–1900) «Лекції з історії Давньої Церкви». Згідно з нею, Павла Самосатського обрали Антіохійським патріархом близько 260 року. «За вченням Павла, наскільки з’ясовується воно з уривків, що дійшли до нашого часу, Бог є єдиною особою. Ця єдина особа або єдина іпостась має сенс надзвичайно точний і конкретний. Це така єдність, яка ніяк не могла розвинутися у множинність».

Слово – це мудрість, притаманна Богу, а не окрема істота (філонівський Логос). Таке визнання єдиного Бога, не розділеного на «іпостасі», прийнято називати монархіанством (від гелл. «монос» – єдиний, цілісний, «архе» – початок, основа, принцип, влада).

«Слово зійшло на людину Ісуса, як раніше сходило на пророків, тільки з перевагою, в більшій мірі та силі. Про втілення Логоса у Павла Самосатского не може бути й мови. Це було співіснування премудрості з Хрестом. Визнаючи Хреста людиною, Павло допускав тільки вищий рівень Його відносно усіх попередніх пророків. Він стоїть в тіснішому відношенні до Слова, ніж усі пророки, проте жодне фізичне з’єднання божественного і людського не могло мати місця, тому що Бог і людина у Хресті – дві роздільні природи і дві особи. Між Хрестом і Словом могло встановитися тільки відношення дотику в сенсі єдності знання, бажання, дії, але Слово не можна мислити як окрему істоту, що здійснилася в плоті.

Павло намагався якомога зрозуміліше пояснити таке вчення про співвідношення божественного і людського. Він знаходив, що, по-перше, ніяке інше відношення крім συνεργεία (синергія) між різними сутностями й не мислимо. З другого боку, іншого відношення й не потрібно, бо воно принизливе для Хреста-людини, тому що тоді моральне обличчя Хреста втрачало б свою цінність. Стосунки, основані на чудесах, не ставляться в похвалу, бо заслуговує похвали тільки те спілкування, яке вільно встановлює дружба.

При цьому Павло розвиває теорію “безперервного і постійно зростаючого руху дружби”, яке виключає думку про те, щоб єдність божественного і людського у Хресті коли-небудь припинилася».

Таке постійне посилення боголюдських якостей – одна з причин, чому монархіанство Павла Самосатського називається «динамічним» або «динамістичним».

Особливу увагу привертає ідея взаємного «руху дружби» між божественним і людським. У процесі цього руху врешті-решт виникає момент їх повного об’єднання («ре-лига» – відновлення зв’язку), після чого жодна сила вже неспроможна їх роз’єднати.

«В особі Хреста Павло Самосатський висуває на перший план Його людську сторону. Хрестос став богом за єдністю дії та волі людини зі Словом (божественною мудрістю). Павло основує цю думку на вченні про гідність людської особистості, вказуючи, що при іншому поєднанні життя Хреста не мало б моральної вартості» (Болотов В.В. Лекции по истории Древней Церкви. Т.2. – СПб, 1910. – С.332–337).

Як бачимо, попри обмеженість понятійного апарату третього століття, патріарх Антиохійський доволі просто і ясно виклав свої уявлення про взаємодію Бога і людини.

«Загальний характер системи Павла Самосатського цілком ясний і не викликає жодних суперечок. Це є повністю завершене і послідовно розвинене вчення динамістичного монархіанства. В його богословському світогляді з’єдналися всі ті логічні сили, що були в розпорядженні цього вченого руху і дали такий результат, якому ніяк не можна відмовити в діалектичній досконалості» – підсумовує видатний історик церкви Анатолій Спасскій (1866–1916) у книзі «Історія догматичних рухів в епоху вселенських соборів». Далі він розповідає про характер особистості Павла Самосатського – і це найцікавіше!

На думку історика, Антиохійський патріарх, будучи людиною широкою і обдарованою, не бачив жодних перешкод для плідної взаємодії язичництва і хрестиянства. Він здійснив органічне поєднання світської і духовної влади. У ті часи Антиохія належала до держави Пальміра, яка з середини 3 ст. пережила небачений розквіт. Павло Самосатський вдало поєднував посаду хрестиянського єпископа з посадою пальмірського намісника.

Павло належав до людей, які «зробили себе самі», тобто всього досягнули власними силами і талантами. Він народився в сирійському місті Самосати в небагатій родині. У пошуках самореалізації переселився до Антиохії, де здобув блискучу освіту і авторитет у хрестиянському середовищі. Близько 260 р. Павло одностайно був обраний на Антиохійську кафедру.

За словами історика, «поєднання в одних руках вищої церковної та високої державної влади разом з непересічними особистими талантами забезпечили Павлу міцне становище і авторитет в широких колах». Тобто модель хрестиянської держави-громади (церкви-держави) була реалізована Павлом Самосатським задовго до Костянтина Великого.

Ставши єпископом, Павло почав діяти енергійно і творчо«Він одягався в пишний, розкішний одяг і ходив площами міста в супроводі величезного почету списоносців, гучно й на ходу прочитуючи народу різні письмові розпорядження. На місці молитовних зборів він спорудив собі високий престол і кафедру, завів собі особливий кабінет, а коли виголошував повчання, то використовував прийоми світських ораторів».

Патріах з розумінням ставився до недосконалої поведінки членів громади, навіть допомагав приховувати їхні слабкості. Він у всьому підтримував гідність людини, а заохочення до досконалості вважав значно кориснішим, аніж картання за гріхи.

«Що ж стосується його особистої моральності, то тут Павло був бездоганним. Правда, він водив усюди з собою двох квітучих і благовидних жінок, проте не дозволяв собі нічого непристойного. Яскравий спосіб життя Павла, нововведення в церковне життя, та й сама його особистість викликали до нього безмежне захоплення серед багатьох антиохійських хрестиян. Громада з ентузіазмом вітала його на богослужбових зібраннях. Слухачі його проповідей схоплювалися з місця, махали хустками, вигукували з подиву. Деяким здавалося, що єпископ – не проста людина, а ангел, що зійшов з неба» (Спасский А.А. История догматических движений в эпоху вселенских соборов. Т.1. Тринитарный вопрос. – Сергиев Посад, 1906).

Все, вище описане істориком, нагадує поведінку людей під час захоплюючої театральної гри. Антиохійський патріарх поводився як талановитий актор на великій сцені, якою було все місто. Він запропонував своїй громаді долучитися до цієї гри, на що вона радо відгукнулася. Що можна точно сказати, так це те, що з Павлом Самосатським людям було цікаво, він давав їм знання і позитивні зразки для наслідування, і всі вони разом раділи життю. Первинне хрестиянство було яскравим і життєрадісним.

З погляду практичної метафізики, Павло Самосатський перебував у позитивному просторі подій і цілеспрямовано піднімав у нього свою церковну громаду. Для цього він створював навколо себе атмосферу радості та краси: яскравий одяг, гарні озброєні чоловіки і квітучі жінки, цікаві проповіді, дивовижні церковні декорації, театралізовані богослуження. Все буденне життя цілеспрямовано перетворювалося на натхненне дійство во славу Господню.

Як і слід було чекати, арійська спрямованість Антиохійського патріарха дуже не подобалась іудохристиянському проводу. Чим яскравіше діяв Павло, «тим сильнішою була відраза його антиохійських противників, а особливо єпископів з інших міст Римської імперії: останні навіть відмовляли Павлу у званні християнина і говорили про нього як про зовнішню людину, що не може належати до їхньої спільноти. Настільки передчасними були вчинки Павла для третього століття» (Спасский А.А. Там же).

Так, Павло Самосатський був яскравою особистістю і випереджав час, а цього вже достатньо щоб викликати заздрість. Проте головною причиною його несприйняття іудохристиянством була не передчасність методів, а те, що патріарх Антиохійський виразно виявив сонячний дух аріохрестиянства. На його тлі іудохристияни виглядали сумними, сірими й нудотними. Для них це була зовсім інша релігія, це було «язичництво». Подібним чином «язичниками» вони пізніше називали аріян, в тому числі й запорозьких козаків.

Якщо поглянути глибше, то з погляду іудохристиянства «язичниками» й «зовнішніми людьми» були Ісус і його апостоли. У світлі двох протилежних релігій, розглянутих нами у попередній статті, найбільшим єретиком і найнебезпечнішим ворогом для іудохристиянства був і є реальний Ісус Хрестос.

ФІЛОСОФІЯ ДИНАМІЗМУ ТА ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ

Слово «динамізм» походить від гелленського слова «δυναμις» (дунаміс): сила, потужність, могутність, спроможність, потенція, вартість, значення, сенс (Древнегреческо-русский словарь И. Х. Дворецкого. – М., 1958).

Рух динамістів мав глибокі корені, які сягають першопочатків хрестиянства. Відомо, що уже в середині 2 ст. в Малій Азії хрестиянські вчені (т. зв. «алоги») заперечували філонівське вчення про Логос, не визнавали його в Євангелії від Івана і доводили, що апостол Іван не був автором Апокаліпсису.

«Це була партія церковних вчителів, які інтереси науки поставили вище інтересів релігії. Всі вони славились високою освіченістю, старанно вивчали світські науки і не приховували своєї любові до них. “Вони глибоко займаються геометрією Евкліда, зачаровані Аристотелем і Теофрастом, а Галена мало не боготворять”» (Спасский А.А. История догматических движений в эпоху вселенских соборов. Т.1. Тринитарный вопрос. – Сергиев Посад, 1906).

Так що Павло Самосатський не був творцем філософії динамізму, хоча здійснив великий внесок у її формулювання та популяризацію. Описану ним ідею «дружби божественного і земного» знаходимо вже у святого Іринея Ліонського (130–202)«Хрестос прийшов, – пише він, щоб оживотворити плоть. Святий дух оволодіває плоттю, наповнює її собою, і плоть, наповнившись якостями Духа, робиться відповідною Слову Божому. Праведна плоть Хреста примирила плоть, пов’язану гріхом, і привела в дружбу з Богом. Але в земних умовах свого життя людина отримує тільки “деяку частину Духа” для свого вдосконалення, поступово привчаючись приймати і носити в собі Бога. І тільки після воскресіння (повного відновлення зв’язку – І.К.) настане обожествлення духу і плоті, коли люди стануть богами» (Спасский А.А. Там же).

«Іриней наполягав на повній дійсності всієї людської сторони особи Хреста і вказував на те, що Він проходив різні фази людського віку. Ісус Хрестос був немовлям і був підлітком, щоб освятити дитячий і підлітковий вік, був юнаком, був чоловіком і був навіть старцем»(Болотов В.В. Лекции по истории Древней Церкви. Т.2. – СПб, 1910. – Глава 4). Докладніше про зрілі роки Ісуса – у статті Куди подівся Ісус Хрестос.

Подібно до своїх попередників, «динамісти визнавали для себе обов’язковим один критерій – критерій власної переконаності, основаної на раціональних засадах. Вони внесли широкий критицизм у тлумачення святого Писання, дослідженням якого ретельно займалися. Вони перші почали науково досліджувати тексти канонічних писань і, знайшовши їх незадовільними, вимагали їх виправлень. “Вони, – з жахом повідомляє анонімний автор, – наклали свої руки й на Божественне Писання: необхідно, – кажуть, – виправити його”. Вони ж перші й узялися за цю працю, склали критично перевірені тексти Писання, які мали велику популярність. Натомість до церковного передання і творів церковних письменників вони ставилися зневажливо і відгукувалися про них доволі різко» – продовжує історик.

«Жах» згаданого вище анонімного автора щодо виправлення Писання виглядає доволі кумедно, адже раніше фарисеї абсолютно нахабно вставили до цього Писання величезні шматки чого завгодно, в тому числі й повної маячні. Для високовчених динамістів ці вставки були очевидними.

ДВА КРИЛА АРІОХРЕСТИЯНСТВА

Якщо на основі наявних відомостей коротко сформулювати сенс динамізму, то він полягає в наступному.

1. Кожна людина має не тільки плоть, а й божественне ядро, яке є частинкою Бога-Творця«Ісус у відповідь сказав їм: Майте віру бога!» (Марко 11.22), «Я сказав: ви боги» (Іван 10.34).

2. Бог-Творець володіє Мудрістю (Словом), яка відкривається людині в міру її розвитку. Слово, особливо якщо воно промовлене, має велику силу (дунаміс): «і Він словом вигнав духів і зцілив усіх недужих» (Матвій 8.16), «Істинно кажу вам: коли матимете віру хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не буде для вас неможливого» (Матвій 17.20).

3. Розвиток людини досягається передусім її індивідуальними зусиллями, її духовними подвигами«Царство Боже здобувається силою, і ті, хто застосовують силу, схоплюють його» (Матвій 11.12).

4. Чим вищий рівень розвитку людини, тим більше дружать між собою її божественна і земна складові. На певному рівні дружба між ними досягає такої інтенсивності (динаміки), що плоть якісно змінюється (трансмутується) і набуває божественних властивостей – людина стає сином Божим (хрестом, боголюдиною): «Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть» (Матвій 5.9).

5. Ісус Хрестос – це реалізована людина, яка завдяки власному духовному подвигу еволюційно випередила всіх інших, досягнула релігійної мети – об’єднання божественного і земного («ре-лига» – відновлення зв’язку), стала сином Божим (хрестом) і показала усім нам приклад для наслідування – мету і шлях. «Релігія» в точному значенні цього слова – це шлях досягнення стану «ре-лиги».

Ключова ідея динамізму полягає в тому, що між Творцем (божеством) і його творінням (плоттю) існують стосунки симпатії, дружби, взаємного тяжіння. Подолання перешкод між божественним і тілесним приводить до негайного преображення тілесного, набуття ним нових, чудесних, боголюдських якостей.

І тут виникає запитання: Як динамісти прийшли до цієї ідеї?

Думка про те, що це був просто продукт їхньої фантазії, суперечить всьому підходу динамістів, адже вони все ретельно перевіряли і писали тільки про те, в чому були переконані. Отже, ідею преображення (трансмутації) плоті вони могли отримати від того, хто особисто здобув досвід такого преображення. Конкретно – від Ісуса Хреста.

Згідно з оповіданням Євангелія про хрещення Ісуса в Йордані, свою відкриту діяльність Він уже розпочав як син Божий (хрестос), тобто вже володіючи вищими тілесними, психічними і духовними якостями. Всі його наступні дії були демонстрацією нових можливостей, що відкриваються при досягненні стану боголюдини. Все вчення Ісуса Хреста – це спроба поділитися з людьми власним досвідом перетворення і вказати шлях до «відновлення зв’язку».

Таким чином, філософія динамізму – це раціонально-логічна складова вчення Ісуса Хреста. Якщо Євангеліє – це в основному пригоди, притчі та емоції, то динамізм – це передусім логіка і точні знання. Добра Новина і філософія динамізму – це два крила вчення Ісуса Хреста, дві невід’ємні складові хрестиянства–аріянства.

СВЯТИЙ ЛУКІАН І ЙОГО ШКОЛА

Павло Самосатський був Антиохійським патріархом до 272 року – часу, коли Антиохія разом з усією Пальмірою була завойована Римською імперією. Подальша його доля невідома. Скоріше всього, він продовжив активну діяльність, але непублічно і по-іншому. Так, у тому ж 272 році в Антиохії починає діяти богословське училище, засновником якого виступає земляк Павла і його найближчий учень – Лукіан Антиохійський (240–312).

Лукіан народився в місті Самосата в багатій і знатній сім’ї. У богословському училищі він викладав від самого початку і аж до 303 року. Окрім педагогічної діяльності, святий Лукіан доклав багато зусиль для виправлення гелленського тексту Євангелія (на жаль, про його долю нічого не відомо). Також він здійснив критичний розгляд Біблії, для цього навіть вивчив давньоєврейську мову. Про цю роботу Лукіана також немає достовірної інформації, але вона свідчить про те, що антиохійці змушені були досліджувати іудейські релігійні тексти.

Вихованцями школи святого Лукіана Антиохійського стали такі видатні особистості, як Константинопольський архієпископ Євсевій Нікомидійський (який охрестив імператора Костянтина Великого), Константинопольський патріарх святий Іван Золотоустий, єпископи: святий Діодор Тарський, святий Феодор Мопсуестійський, блаженний Феодорит Кирський, Леонтій Антиохійський, святий Кирило Єрусалимський, Феогніс Нікейський, Минофан Ефеський, а також уже згадуваний александрійський пресвітер Арій та багато інших. Зауважимо, що ці видатні особистості не призначалися на свої посади начальством, а обиралися духовними громадами за особисті якості й заслуги.

Лукіан був послідовним продовжувачем антиохійського аріохрестиянського богослов’я, а динамізм був його філософським фундаментом. Учні Лукіана поступово консолідувалися в елітарну школу, що групувалася навколо Євсевія Нікомидійського. Історик А. Спасскій розповідає про «школу, об’єднану єдністю поглядів і особливими ідеями в області віри й догматики. Це була передусім школа вчених богословів; бути лукіаністом на мові східної церкви означало не що інше, як бути особистістю з високою освітою, бути людиною науки. Члени лукіанівського гуртка ретельно вивчали філософію Аристотеля, вправлялися в критичних методах і славилися своїм мистецтвом діалектики. Про всіх видатних діячів аріянства сучасні їм письменники зазначають, що вони любили і вміли дискутувати, що своє вчення вони розкривали за допомогою категорій Аристотеля і у формі силлогізмів (логічних міркувань).

Вони не відділяли релігію від знань і у сфері релігійній прагнули досягнути такої ж самої ясності і виразності понять, яка досяжна у сфері буденних предметів людського пізнання. Раціоналістами в строгому сенсі вони не були; як група молодих богословів, упевнених у власній вченості та діалектичній перевазі, лукіаністи, звісно ж, не високо цінували церковні передання, не схилялися перед ними і дозволяли собі насмішкувато ставитися до людей, занадто прив’язних до цих передань».

З подальшого викладу дізнаємося, що тут ідеться передусім про іудохристиянські передання Александрійської школи, серед яких було багато вигадок і фантазій: «Олександр Александрійський так писав про аріан: “Вони з древніх отців нікого не хочуть прирівняти до себе; терпіти не можуть, щоб їх порівнювали з тими особами, які в нашій юності були нашими наставниками, ні одного з наших сучасників не визнають достатньо вченим, а тільки себе вважають мудрими, що досягли досконалості у знаннях і розуміють догмати віри”» (Спасский А.А. История догматических движений в эпоху вселенских соборов. Т.1. Тринитарный вопрос. – Сергиев Посад, 1906).

АРІЙСТВО НОВОЇ ЕРИ

Ось таким було хрестиянське вчення Антиохійської школи. Філософською основою цього вчення був ДИНАМІЗМ, принципи якого були сформульовані в середині 2 ст., а може й раніше – за апостольських часів. На початку 4 ст. задля чіткішої ідентифікації хрестияни почали називати себе АРІЯНАМИ, або хрестиянами аріянського спрямування. Це потрібно було для того, щоб відрізнятися від їхніх ідейних противників, що використовували подібне ім’я – «хрИстияни», вкладаючи в нього зовсім інший зміст.

Як відомо, назва будь-якого вчення походить або від його засновника-організатора (напр., платонізм, арістотелізм), або від визначальної ідеї (напр., ідеалізм, раціоналізм). Як ми вже знаємо, Арій з Александрії Єгипетської не був ні засновником аріянства (ця назва існувала раніше), ні його лідером (не мав навіть статусу єпископа). Отже, назву цього вчення слід виводити від деякої визначальної ідеї.

Такою ідеєю є арійська ідея, згідно з якою людина є втіленою божественною сутністю, що є частинкою доброго і святого Бога-Творця. Ця божественна частинка багатократно втілюється в нашому доброзичливому і прекрасному світі. Земний світ є простором для радісного розвитку людини у формі дивовижної, цікавої і напруженої Гри. Ця еволюційна Гра основана на змагальності, тому в ній перемагають сильніші. Головним джерелом сили є святість, адже вона відкриває доступ до віри – «сили, що рухає горами».

Арійська ідея – арійство – з’явилася разом із заснуванням Трипільської цивілізації (див.: Трипільська релігія). Ісус Хрестос оновив арійство, тому аріянство – це арійство нової ери, оновлене Ісусом Хрестом, Сином Божим. Для позначення аріянства в літературі ще використовується термін «гелленохрестиянство» або «аріохрестиянство».

З другого боку, аріянам не вдалося повністю захиститися від інформаційної атаки: схоже на те, що вони змушені були основуватися, принаймні частково, на вже сфальсифікованих фарисеями текстах Євангелія. Через це можна сказати, що аріянство було рухом за Царство боже в умовах інтенсивної інформаційної війни.

На відміну від суперечливої мішанини іудохристиянських догм і фанатичного їх визнання, аріянство пропонувало доволі раціональну і логічно цілісну систему, звісно, в рамках тодішніх можливостей пізнання світу і наявної термінології.

Привабливість аріянства полягала в його зрозумілості для народу, віротерпимості, виборності єпископів духовною громадою, здійсненні богослужень народними мовами, шанобливому ставлення до місцевих звичаїв (див.: Аріанство – релігія знань).

«В аріанстві чітко простежуються аристотелівські тенденції, а також повернення до новозавітної традиції, що пояснюється прагненням аріан у своєму вченні спиратися на перевірені догмати. Ця синкретична філософсько-релігійна течія стала неповторним, найрозвиненішим та ідеологічно найсильнішим віровченням, увійшовши у історію як найпотужніша антитринітарна єресь у ранньому християнстві» (Жданович О. Аріанство в епоху Константина Великого. – Київ: Ін-т історії України НАНУ, 2009. – 222 с., с. 170).

Щодо «єресі», то це питання відносне. Так, на Антиохійському соборі у 341 р. і Медіоланському соборі у 355 р. канонічним було визнане аріянство, а іудохристиянство засуджене як єресь. Католики і православні досі вважають одне одного єретиками. А з погляду вчення Ісуса Хреста, зафіксованому в Євангелії, все сучасне християнство є суцільною єрессю.

Аріянство завжди наполягало на тому, що хрестиянство має бути релігією сильних, а не слабких; сміливих богошукачів, а не смиренників; спраглих Істини, а не слабкодухих. «У хрестиянській свідомості має вічно жити пам’ять про те, що основні риси його Богорозуміння – арійські, а не іудейські» (Николаев Юрий. В поисках божества. Очерки истории гностицизма (1913). – К.: «София», 1995. – 400 с., с. 317). 

Що таке сучасне аріянство: Перемога аріянства буде блискавичною. Радіймо!

 

Для брахманів нема перешкод!

Філософія динамізму – це раціонально-логічна складова вчення Ісуса Хреста. Якщо Євангеліє – це в основному пригоди, притчі та емоції, то динамізм – це передусім логіка і точні знання. Добра Новина і філософія динамізму – це два крила аріянства.

Ігор Каганець